Біографія Мехер-Баби

Фотографії надані MSI Collection India, копії з www.msicollection.zenfolio.com

Мехер Баба, справжнє ім’я якого було Мерван Шеріар Ірані, народився 25 лютого 1894 року в Пуні, Індія. Його батьки були іранського зороастрійського походження.

Ще в шкільні роки Мерван відзначався своєю люблячою та щедрою натурою, але ніщо не вказувало на те, яка доля чекає на нього. Лише у 1913 році він познайомився з Хазрат Бабаджан, мусульманською святою жінкою, яка, виконуючи роль, подібну до Івана Хрестителя (Іоана Предтечі) в житті Ісуса, пробудила в ньому його справжню природу. Простим поцілунком у чоло Мервана, Бабаджан просвітлила його.

Після семи років, проведених під духовним керівництвом Бабаджан, Саї Баби з Шірді, Упасні Махараджа та інших духовних наставників, його місія розпочалася у повній мірі. На початку 1920-х років навколо нього почали збиратися перші учні-чоловіки, які дали йому ім’я Мехер Баба, що означає «Милосердний Батько». Баба взяв групу з них до Бомбея, де піддав їх надзвичайно суворим випробуванням під час початкового духовного навчання. Потім, у 1923 році, він переїхав у безлюдне місце за межами Ахмеднагара в центральній Індії, де заснував ашрам під назвою Мехерабад. Незабаром до ашраму приєдналася обрана група жінок, зокрема його найближча учениця, Мехера Ірані, яку він описував як «найчистішу душу у всьому Всесвіті».

Саме тут, 10 липня 1925 року, Мехер Баба почав дотримуватися мовчання. На запитання, як він зможе навчати, він відповів: «Я прийшов не для того, щоб навчати, а щоб пробуджувати». Він спілкувався переважно за допомогою алфавітної дошки, від якої відмовився у 1954 році, після чого використовував лише жести руками та міміку. Пізніше він заявив: «Оскільки людина була глухою до принципів і заповідей, встановлених Богом у минулому, у цій нинішній аватаричній формі я дотримуюся мовчання. Ви просили і отримали достатньо слів — тепер настав час їм слідувати». Мехер Баба дотримувався цього мовчання з 1925 року аж до своєї фізичної смерті понад 43 роки потому.

У 1920-х роках Мехер Баба здійснив першу з трьох поїздок до Ірану, а в 1931 році він вперше вирушив на Захід. Він разом зі своєю групою близьких учнів подорожував на кораблі й 11 вересня 1931 року приплив до французького порту Марсель, звідки вирушив до Англії, прибувши до Лондона наступного дня. Баба пробув в Англії кілька тижнів, переважно в ретритному центрі в Девоні та в Лондоні. Тут він налагодив контакти з багатьма своїми першими західними послідовниками, або «люблячими», як він їх називав, перш ніж вирушити до США. Протягом 1930-х років він здійснив кілька поїздок на Захід, відвідавши різні частини Європи, які були важливими для його роботи, зокрема Італію, Швейцарію, Францію, Англію та Іспанію. Про свою роботу він заявляв: «Я маю намір об’єднати всі релігії та культи, як бусинки на одній нитці, і оживити їх для індивідуальних та колективних потреб».

Хоча Мехер Баба започаткував чимало проектів, пов’язаних з освітою дітей, забезпеченням бідних їжею та одягом, опікою над прокаженими (яких він називав «прекрасними душами в потворних клітках»), психічно хворими та тими, хто перебував у стані божественного оп’яніння, його головним завданням було зцілення духовних страждань, яких зазнає все людство, незалежно від фізичного та матеріального становища. Його ліками від цього є любов. «Я прийшов, щоб посіяти насіння любові у ваших серцях, щоб, незважаючи на всю поверхневу різноманітність, яку ваше життя в ілюзії мусить проживати та терпіти, почуття єдності через любов запанувало серед усіх народів, віросповідань, сект та каст світу».

Він наголосив на єдності людства; на тому, що всі відмінності є тимчасовими і не є невід’ємною частиною нашої природи; на тому, що люди переживають усі різноманітні досвіди — бути чоловіком чи жінкою, чорношкірим чи білим, багатим чи бідним, красивим чи потворним — у різних життях, які є лише «різним одягом, який ти по черзі одягаєш і скидаєш».

Фотографії надані MSI Collection India, копії з www.msicollection.zenfolio.com

У 1949 році Мехер Баба розпочав період, який він назвав «Новим життям», подорожуючи Індією разом із групою своїх найближчих учнів — чоловіків та жінок — аж до 1952 року. Під час цього «життя повної безпорадності та безнадії» Баба подорожував інкогніто, а група мусила просити їжу та притулок, покладаючись на щедрість інших людей, багато з яких навіть не уявляли, ким був Баба.

Незабаром після закінчення «Нового життя» Баба повернувся до США в 1952 році, і в Празі, штат Оклахома, він зазнав першої з двох автомобільних аварій, в яких зламав собі кілька кісток. Пізніше він сказав: «Мої фізичні кістки були зламані, щоб зламати хребет матеріального аспекту Епохи Машин, зберігши її духовний аспект». Друга аварія, що сталася в Сатарі, Індія, у 1956 році, залишила Бабу з настільки сильно розтрощеним стегном, що лікарі сумнівалися, чи він коли-небудь зможе знову ходити. Однак, йому це вдалося, хоча й з серйозними обмеженнями та болем. Мехер Баба пояснив, що Аватар, до попередніх втілень якого належать Зороастр, Рама, Крішна, Будда, Ісус та Мухаммед, є тим самим Древнім, який приходить на землю, щоб дати людству духовний поштовх через свою божественну любов.

Коли Мехер Баба покинув своє земне тіло в 1969 році, його послідовникам по всьому світу було надіслано таку телеграму: «Аватар Мехер Баба покинув своє фізичне тіло о 12-й годині дня 31 січня в Мехеразаді, щоби вічно жити в серцях усіх своїх шанувальників». Він похований у Самадхі (гробниці-святині) в Мехерабаді, яка зараз є місцем паломництва для людей з усього світу.